Мій рідний край

Проїхавши бором, станеш підніматися на високу гору. Тут уже темна сосна росте разом із дубом, липою, кленом, усе стає густішим. Дерево переплелося вітами, як те волосся, глід і шипшина позросталися, стоять, як добра огорожа.
Що за ліс! Якого немає тут дерева! І високих, величезних, і старих, скорчених, похнюплених, що вже віку свого доживають. Інше, зламане хуртовиною й обпалене блискавкою, стоїть собі край дороги, як чернець, а там трухлявий пень схилився, як той старець із торбою. Куди не глянь, усе тебе чарує, вітає, усе тобі всміхається. Здається, рідна наша Україна вийшла тобі назустріч: то спогляне на тебе гарячим сонцем, то притулиться пахучим холодком із темного лісу, то промовить піснею, то озветься соловейком, жайворонком. Так тобі весело, так легенько, мов у раю!
Душа мліє, серце труситься, ніби щось до тебе промовляє. Не розбереш, що воно розказує, а слухаєш не наслухаєшся, як не наслухається мати своєї дитини, бо та мова солодша для неї від медової речі найрозумнішої людини.